Покинула життя за кордоном заради фронту: історія медикині 3-ї ОШБр із позивним "Куджо"

Це історія про вибір, відповідальність і ціну, яку доводиться платити за свою позицію

Вона могла залишитися за кордоном і будувати кар’єру в IT, але повернулася в Україну, щоб іти на війну. Сьогодні Ліса з позивним "Куджо" - бойова медикиня штурмової піхоти, яка працює там, де ціна помилки - людське життя.

Її історію РБК-Україна розповіли у благодійному фонді Repower.

Читайте також: "Заздрю тим, хто думає, що скоро кінець війни": історії захисників від АТО і до сьогодні

Головне:

• Свідомий вибір: Ліса могла будувати кар'єру в IT за кордоном, але повернулася в Україну.
• Шлях у бригаду: Після курсу тактичної медицини TCCC вона пройшла відбір до 3-ї окремої штурмової бригади, де стала бойовою медикинею штурмової піхоти.
• Бойове хрещення: Під час перших виходів Лісі довелося надавати допомогу при критичних пораненнях у непристосованих укриттях під прямими обстрілами.
• Лідерство: Сьогодні вона є старшим бійцем, яка не лише лікує, а й водить групи на завдання, приймаючи відповідальність за життя всього підрозділу.
• Реабілітація: Військова наголошує, що без програми психологічного відновлення витримати тримісячні бойові виходи було б неможливо.

Вибір, який формувався роками

Інтерес до військової справи з’явився у Ліси ще у шкільні роки. Вона наполягла, щоб разом із хлопцями проходити допризовну підготовку, їздила на полігони і серйозно замислювалася про військову кар’єру.

Після школи навіть розглядала вступ до іноземних військових формувань, зокрема до Французького іноземного легіону, однак зрештою від цієї ідеї відмовилася - як через складність процесу, так і через позицію родини.

Водночас вона не відмовилася від своєї мрії. Ліса шукала себе у суміжних сферах - думала про роботу тілоохоронцем, активно займалася спортом, проходила тренування, відвідувала полігони. Вона звикла до дисципліни, навантажень і чітких команд - і визнає, що саме це їй завжди було близьким.

Ліса "Куджо" з бойовою аптечкою (фото: Ліса "Куджо")

Війна і момент, коли все стало на свої місця

Після початку повномасштабного вторгнення Ліса певний час залишалася в цивільному житті, працювала в IT і навіть виїжджала за кордон. Однак цей досвід тривав недовго.

"Я виїхала на початку 2024, але вже за 2-3 дні зрозуміла, що це не моє", - згадує вона.

Саме тоді прийшло чітке усвідомлення: її місце - в Україні і на фронті. Вона повернулася і почала шукати, де може бути максимально корисною. Спочатку думала про роботу з документами, але швидко зрозуміла, що хоче бути ближче до бойових підрозділів.

Шлях у бойову медицину

Пошук відповіді на питання "де я потрібна" Ліса почала самостійно - писала військовим, консультувалася, вивчала варіанти. Найбільше допомогли поради жінок у війську. Саме вони підказали звернути увагу на тактичну медицину.

Вона поїхала на курс TCCC і вже там зрозуміла, що знайшла своє місце. Поєднання практичних навичок, відповідальності і можливості рятувати життя стало вирішальним. Після цього - нові навчання, підготовка і, зрештою, відбір до Третьої окремої штурмової бригади, де вона залишилася служити бойовою медикинею.

Ліса з позивним "Куджо" під час навчань (фото: Ліса "Куджо")

Перші поранені і перший справжній страх

Один із перших бойових виходів став для неї моментом, який назавжди змінив сприйняття війни. Під час обстрілу група опинилася фактично без укриття - у вузькому заглибленні в землі, без нормального освітлення і з мінімумом медичних засобів.

Саме там вона вперше зіткнулася з критичними пораненнями і масивною крововтратою.

"Тоді я вперше зрозуміла, що таке, коли людина затихає і втрачає кров", - каже Ліса.

У тих умовах їй довелося швидко зібратися, надати допомогу і організувати евакуацію. Після цього - самостійно повертатися під обстрілами. Вона згадує це як момент, коли максимально "включилася" і почала працювати на межі можливостей.

Відповідальність, яка не залишає права на помилку

З часом Ліса стала старшим бійцем і почала водити групи на завдання. У таких ситуаціях її роль виходить далеко за межі медицини - це і контроль людей, і прийняття рішень, і відповідальність за кожного.

Під час одного з виходів їй довелося повертатися під обстрілами за бійцем, який відстав від групи. У той момент вона отримала контузію, але все одно виконала завдання.

"Від твоєї роботи залежить життя та здоров’я інших людей", - пояснює вона.

Межа витривалості і важливість відновлення

Попри витримку і внутрішню зібраність, Ліса відверто говорить: без психологічного відновлення довго триматися неможливо. Вона погодилася на участь у програмі Repower спочатку без особливих очікувань, але згодом змінила свою думку.

Кілька днів у безпечному середовищі, робота з психологом і спілкування з іншими військовими дали ресурс, який знадобився вже дуже скоро. Після повернення вона вирушила на складний бойовий вихід, який затягнувся майже на три місяці - з обстрілами, втратами і постійною небезпекою.

"Якби не допомога, що я отримала на програмі, я просто довго збирала би свою менталку", - зізнається вона.

"Піклуватися про себе - це необхідність"

Сьогодні Ліса чітко розуміє: щоб рятувати інших, потрібно вміти відновлювати себе. Вона регулярно працює з терапевтом, дозволяє собі паузи і не ігнорує сигнали виснаження.

У її житті є прості речі, які допомагають триматися - прогулянки на природі, легкі фільми і навіть коти, яких вона забрала з позицій.

Вона переконана: ментальне здоров’я - це не другорядна тема, а така ж важлива частина виживання, як і фізична підготовка.

РБК-Україна раніше розповідало історію життя і подвигу українського військового Олександра Явнюка з позивним "Мекс", який загинув у 23 роки, рятуючи пораненого побратима на фронті.

Також пи писали історію українського військового Дениса з позивним "Ізя", який, попри право залишитися з родиною, добровільно пішов на фронт. Після важких боїв і п’яти поранень він не залишив службу, а став пілотом БПЛА, продовжуючи воювати та рятувати побратимів.